Главная » Статьи » Международные документы / Міжнародні документи

Конвенція МОП № 29 про примусову чи обов'язкову працю (о принудительном или обязательном труде)


КОНВЕНЦІЯ МОП №29


Конвенція 
про примусову чи обов'язкову працю 


 

Генеральна Конференція Міжнародної Організації праці, скликана в Женеві Адміністративною Радою Міжнародного Бюро Праці, що зібралася 10 червня 1930 року на свою чотирнадцяту сесію, 

постановивши ухвалити ряд пропозицій про примусову і обов'язкову працю, що є частиною першого пункту порядку денного сесії, 

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, 

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1930 року про примусову працю і яка підлягає ратифікації Членами Міжнародної Організації Праці відповідно до положень Статуту Міжнародної Організації Праці: 

Стаття 1 

1. Кожний Член Міжнародної Організації Праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язаний скасувати застосування примусової чи обов'язкової праці в усіх її формах у якомога коротший строк. 

2. З огляду на таке повне скасування примусова чи обов'язкова праця може застосовуватись протягом перехідного періоду лише для громадської мети та порядком винятку на умовах і за гарантій, встановлених у нижченаведений статтях. 

3. По закінчення п'яти років, рахуючи з дати настання чинності цієї Конвенції, та у зв'язку з доповіддю, передбаченою нижче у статті 31, Адміністративна Рада Міжнародного Бюро праці розглядає питання про можливість скасувати без нової відстрочки примусову чи обов'язкову працю в усіх її формах і вирішить, чи слід вносити це питання до порядку денного Конференції. 

Стаття 2 

1. Виходячи з мети цієї Конференції, термін "примусова чи обов'язкова праця" означає всяку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою якогось покарання, для котрої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. 

2. Однак термін "примусова чи обов'язкова праця", виходячи з мети цієї Конвенції не вміщує в себе: 

a) усяку роботу або службу, яка вимагається на підставі законів про обов'язкову військову службу та застосовується для робіт суто військового плану; 

b) усяку роботу або службу, яка є частиною звичайних громадянських обов'язків громадян цілком самоврядної країни; 

c) усяку роботу або службу, яка вимагається від будь-якої особи внаслідок вироку, винесеного рішенням судового органу, за умови, що ця робота або служба виконуватиметься під наглядом і контролем державної влади і що зазначену особу не буде відступлено чи передано в розпорядження приватних осіб, компаній або товариств; 

d) усяку роботу або службу, яка вимагається в умовах надзвичайних обставин, тобто у випадках війни або лиха чи загрози таких, як ось: пожежі, повені, голод, землетруси, сильні епідемії чи епізоотії, нашестя шкідливих тварин, комах або паразитів рослин, і взагалі обставин, що ставлять під загрозу або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови всього або частини населення; 

e) дрібні роботи общинного плану, тобто роботи, виконувані для прямої користі колективу членами даного колективу, і які через це можуть вважатися звичайними громадянськими обов'язками членів колективу, за умови, що саме населення чи його безпосередні представники мають право висловити свою думку відносно доцільності цих робіт. 

Стаття 3 

Виходячи з мети цієї Конвенції термін "компетентна влада" означає або владу метрополії, або вищу центральну владу даної території. 

Стаття 4 

1. Компетентна влада не повинна ні наказувати, ні дозволяти примусову чи обов'язкову працю на користь приватних осіб,компаній або товариств. 

2. Якщо така форма примусової чи обов'язкової праці на користь приватних осіб, компаній або товариств існує на момент, коли ратифікацію цієї Конвенції будь-яким Членом Організації зареєстрував Генеральний директор Міжнародного Бюро праці, цей Член Організації цілковито скасує таку примусову чи обов'язкову працю з моменту настання для нього чинності цієї Конвенції. 

Стаття 5 

1. Жодна концесія, надана приватним особам, компаніям або товариствам, не може вести до застосування якої-небудь форми примусової чи обов'язкової праці з метою виробництва або збирання продуктів, які використовуються цими приватними особами, компаніями або товариствами і якими вони торгують. 

2. Якщо така форма примусової чи обов'язкової праці випливає з положень існуючих концесій, то ці положення відміняються в якомога короткий строк з метою виконання приписів статті 1 цієї Конвенції. 

Стаття 6 

Урядовці адміністрації, навіть якщо їхнім завданням є привчення довіреного їм населення до якої-небудь форми праці, не можуть примушувати населення чи деяких осіб працювати на користь приватних осіб, компаній або товариств. 

Стаття 7 

1. Вожді племен, ті, що не виконують адміністративних обов'язків, не можуть вдаватися до примусової чи обов'язкової праці. 

2. Вожді племен, ті, що виконують адміністративні обов'язки, можуть за спеціальним дозволом компетентної влади вдаватися до застосування примусової чи обов'язкової праці на умовах, передбачених у статті 10 цієї Конвенції. 

3. Вожді племен, яких визначено належним чином і які не одержують відповідної винагороди в інших формах, можуть користуватись особистими послугами за умови відповідної регламентації; у цьому разі вживають усіх потрібних заходів для запобігання зловживанням. 

Стаття 8 

1. Відповідальність за будь-яке рішення вдатися до примусової чи обов'язкової праці несе вища громадська влада даної території. 

2. Однак ця влада може надати вищій місцевій владі право залучати до примусової чи обов'язкової праці у випадках, коли така праця не матиме наслідком віддалення трудівників від їхнього звичайного місця проживання. Ця влада зможе також на періоди та на умовах, які буде визначено регламентацією, передбаченою в статті 23 цієї Конвенції, надавати вищій місцевій владі право залучати до примусової чи обов'язкової праці з віддаленням трудівників від їхнього звичайного місця проживання, якщо така праця служить полегшенню пересування урядовців адміністрації під час виконання ними своїх обов'язків та для перевезення вантажів адміністрації. 

Стаття 9 

За винятком випадків, щодо яких стаття 10 цієї Конвенції передбачає інше, орган влади, який має право залучати до примусової чи обов'язкової праці, зобов'язаний, перш ніж дозволити застосування цієї форми праці, попередньо впевнитись у тому: 

a) що служба чи робота, котрі мають бути виконані, становлять прямий і важливий інтерес для колективу, який повинен їх виконувати; 

b) що ця служба чи робота є потрібною тепер і найближчим часом; 

c) що було неможливо дістати добровільну робочу силу для виконання цієї служби чи роботи, незважаючи на те, що було запропоновано зарплату й умови праці, принаймні рівні тим, котрі практикуються на даній території для аналогічної служби чи роботи; і 

d) що наслідком цієї роботи чи служби не буде надто важкий тягар для населення, беручи до уваги наявну робочу силу та її здатність виконати дану роботу. 

Стаття 10 

1. Примусова чи обов'язкова праця, яка вимагається як податок, і примусова чи обов'язкова праця, до якої вдаються для виконання громадських робіт вожді племен, ті, що виконують адміністративні обов'язки, поступово скасовуються. 

2. До цього скасування, у випадках, коли примусову чи обов'язкову працю буде справлено як податок і коли примусову чи обов'язкову працю наказуватимуть вожді племен, що виконують адміністративні обов'язки для виконання громадських робіт, зацікавлена влада зобов'язана попередньо впевнитись у тому: 

a) що служби чи робота, котрі мають бути виконані, становлять прямий і важливий інтерес для колективу, який повинен їх виконати; 

b) що ця служба чи робота є потрібною тепер і найближчим часом; 

c) що наслідком цієї роботи або служби не буде надто важкий тягар для населення, беручи до уваги наявну робочу силу та її здатність виконати дану роботу; 

d) що виконання цієї роботи або служби не змусить трудівників віддалитися від їхнього звичайного місця проживання; 

e) що керівництво виконанням цієї роботи або служби проводитиметься відповідно до вимог релігії, громадського життя та сільського господарства. 

Стаття 11 

1. Тільки дорослі працездатні особи чоловічої статі, очевидний вік яких не нижчий ніж вісімнадцять років і не вищий ніж сорок п'ять років, можуть бути залучені до примусової чи обов'язкової праці. За винятком категорій робіт, передбачених у статті 10 цієї конвенції, дотримуються таких обмежень та умов: 

a) в усіх випадках, коли це буде можливо, попереднє пересвідчення лікарем, призначеним адміністрацією, в тому, що дані особи не хворіють на якусь інфекційну хворобу і що вони придані до запропонованої роботи й до умов, в яких вона проводитиметься; 

b) звільнення шкільних вчителів і учнів, а також всього адміністративного персоналу; 

c) залишення в кожному колективі потрібної для сімейного та громадського життя кількості дорослих і працездатних чоловіків; 

d) поважання сімейних і подружніх зв'язків. 

2. З метою, зазначеною в підпункті c пункті 1, регламентація, передбачена у статті 23 цієї Конвенції, визначає частку осіб зі складу постійного чоловічого працездатного населення, яку може бути одночасно залучено до примусової праці за умови, однак, що ця частка в жодному разі не перевищуватиме 25 відсотків такого населення. Визначаючи цю частку, компетентна влада враховує густоту населення, суспільний і фізичний розвиток цього населення, час року і вид робіт, що мають бути виконані даними особами за їхнім місцем проживання та їхніми власними засобами, і взагалі поважає економічні й громадські потреби нормального життя даного колективу. 

Стаття 12 

1. Максимальний період, протягом якого будь-яку особу може бути залучено до примусової чи обов'язкової праці різних форм, не може перевищувати шістдесяти днів на рік, причому час, потрібний на проїзд до місця роботи й назад, зараховується у ці шістдесят днів. 

2. Кожному трудівникові, залученому до примусової чи обов'язкової праці, видається посвідчення, котре зазначає періоди такої праці, які він відпрацював. 

Стаття 13 

1. Тривалість нормального робочого дня кожної особи, залученої до примусової чи обов'язкової праці, має бути така сама, як і тривалість робочого дня, що практикується в умовах праці за вільним наймом, а час, відпрацьований понад звичайні норми, оплачується за тими самими ставками, що практикуються для оплати понаднормової роботи у разі роботи з вільним наймом. 

2. Один день відпочинку на тиждень надається всім особам, залученим до будь-якої форми примусової чи обов'язкової праці, і цей день в міру можливості збігається з тим днем, що визначається традиціями або звичаями даної країни чи району. 

Стаття 14 

1. За винятком робіт, згаданих у статті 10 цієї Конвенції, всі форми примусової чи обов'язкової праці оплачуються готівкою за ставками, котрі не можуть бути нижчими від ставок, що практикуються стосовно таких видів праці в районі, де відбуваються роботи, або в районі, в якому завербовано трудівників, причому береться найвища ставка. 

2. У тих випадках, коли робота наказується вождям племен, тими, що виконують адміністративні обов'язки, виплата заробітної плати на умовах, передбачених у попередньому пункті, вводиться в якомога коротший строк. 

3. Заробітна плата виплачується кожному трудівникові персонально, а не главі його племені чи якійсь іншій владі. 

4. Дні, витрачені на проїзд до місця роботи й назад, з метою виплати заробітної плати розглядається як відпрацьовані дні. 

5. Ця стаття не матиме наслідком заборону видачі трудівникам звичайних продовольчих пайків як частини заробітної плати за умови, що ці пайки будуть принаймні рівноцінні тій грошовій сумі, яку вони повинні замінити, однак не можуть провадитись жодні підрахунки з заробітної плати ні у вигляді податків, ні за особливе харчування, одежу чи житло, надані трудівникам для підтримання їх у стані здатності продовжувати роботу в особливих умовах їхньої праці, ні за надані їм робочі інструменти. 

Стаття 15 

1. Будь-які узаконення, що стосуються відшкодування за нещасливі випадки на виробництві та за професійні захворювання, і будь-які узаконення, що передбачають виплату допомоги особам, які перебували на утриманні померлих або тих, хто втратив працездатність, трудівників, котрі діють чи діятимуть на даній території, застосовуються до осіб, залучених до примусової чи обов'язкової праці, на таких самих підставах, що й до працівників за вільним наймом. 

2. В усякому разі на кожну владу, що залучає трудівника до примусової чи обов'язкової праці, покладається обов'язок забезпечити існування трудівника, якщо внаслідок нещасливого випадку на виробництві або професійного захворювання він буде позбавлений зовсім або частково здатності заробляти собі на життя. На цю владу також покладається обов'язок вживати заходів для забезпечення утримання кожної особи, яка справді перебуває на утриманні цього трудівника, у разі останнього або втрати ним працездатності, що стала наслідком його роботи. 

Стаття 16 

1. Особи, залучені до примусової чи обов'язкової праці, не можуть, крім випадків надзвичайної потреби, переводитись у такі райони, де умови харчування й кліматичні умови були б настільки відмінні від звичних їм умов, що наражали б на небезпеку їхнє здоров'я. 

2. У жодному разі таке переведення не може бути дозволене, якщо не буде суворо проведено всі заходи стосовно гігієни й житлових умов, потрібні для влаштування трудівників та для охорони їхнього здоров'я. 

3. Якщо таке переведення виявиться неуникним, вживають після консультації з компетентною медичною установою заходів, котрі забезпечують поступове пристосування трудівників до нових умов харчування й кліматичних умов. 

4. У разі, якщо трудівників буде залучено до регулярного виконання незвичної до цього виду роботи, зокрема стосовно поступового навчання, годин роботи, організації перерв для відпочинку і поліпшення або збільшення раціону харчування, як це може виявитися потрібним. 

Стаття 17 

Перш ніж дозволити залучення працівників до примусової чи обов'язкової праці для виконання будівельних або ремонтних робіт, внаслідок яких трудівникам доведеться залишатися на місці робіт протягом тривалого періоду часу, компетентна влада зобов'язана впевнитись у тому: 

1) що було вжито всіх потрібних заходів для забезпечення належних гігієнічних умов і неодмінної медичної допомоги трудівникам і що, зокрема: 

а) цих трудівників піддають медичному оглядові до початку робіт і медичним оглядам через певні проміжки часу протягом усього строку їхньої занятості на роботах, 

b) було передбачено забезпечення достатнім медичним персоналом, а також створення неодмінних для будь-яких потреб диспансерів, лікарень, госпіталів та забезпечення всім потрібним обладнанням, 

c) були забезпечені задовільним чином добрі гігієнічні умови в місці роботи, постачання трудівникам питної води, продуктів харчування й палива, а також кухонного приладдя та було передбачено у разі потреби надання задовільного одягу і житла; 

2) що було вжито відповідних заходів для забезпечення існування сім'ї трудівника, зокрема шляхом полегшення надсилання сім'ї надійним способом частини зарплати трудівника за згодою чи проханням останнього; 

3) що поїздки трудівників до місця роботи й назад будуть забезпечені адміністрацією під її відповідальність та її коштом і що адміністрація полегшить ці поїздки, використовуючи якомога ширшою мірою всі доступні види транспорту; 

4) що у разі хвороби або нещасного випадку, внаслідок чого трудівник тимчасово втратить працездатність, повернення трудівника до місця його звичайного проживання буде здійснено коштом адміністрації; 

5) що будь-який трудівник, котрий по закінченні строку його примусової чи обов'язкової праці побажає лишитися на тому самому місці як робітник за вільним наймом, матиме право це зробити, не позбуваючись права на безплатне повернення до свого звичайного місця проживання протягом дворічного періоду. 

Стаття 18 

1. Примусова чи обов'язкова праця з метою перевезення осіб або вантажів, як, наприклад, праця носильників та веслувальників, скасовується в якомога коротший строк. До цього скасування компетентна влада зобов'язана видати регламентацію, що визначає, зокрема: 

a) зобов'язання використовувати цю форму праці тільки для полегшення пересування урядовців адміністрації під час виконання ними своїх обов'язків або для перевезення вантажів адміністрації, або в разі абсолютно негайної потреби для перевезення інших осіб, не урядовців; 

b) зобов'язання залучати до таких перевезень тільки працюючих чоловіків, визнаних попереднім медичним обстеженням фізично придатними до виконання цієї роботи, коли таке обстеження можливе; якщо це неможливо, особа, котра застосовує цю робочу силу, зобов'язана під свою відповідальність впевнитись у тому, що зайняті трудівники мають потрібну фізичну придатність і не хворі на інфекційну хворобу; 

c) максимальну вагу вантажу, що його нестиме трудівник; 

d) максимальну відстань, на яку трудівники можуть бути віддалені від їхнього звичайного місця проживання; 

e) максимальну кількість днів на місяць чи на будь-який інший період, протягом яких трудівників може бути залучено до праці, причому до цього числа входять дні, потрібні для повернення до місця проживання; 

f) осіб, котрі мають право залучати до цієї форми примусової чи обов'язкової праці, а також межі дії цього права. 

2. При визначенні максимуму, про який іде мова у підпунктах c,d і e попереднього пункту, компетентні органи влади враховують різні чинники, що мають стосунок до питання, зокрема фізичну спроможність населення, яке повинно надати робочу силу, властивості маршруту, котрий має бути пройдений трудівником, а також кліматичні умови. 

3. Компетентна влада, поза тим, вживає заходів до того, щоб нормальний щоденний маршрут носильників не перевищував відстані, котра відповідає пересічно тривалості восьмигодинного дня, причому при визначенні цієї відстані враховуються не тільки вага вантажу і довжина маршруту, але й стан дороги, час року та будь-які інші належні сюди чинники; у разі потреби роботи в понаднормовий час така робота оплачується за ставками, що перевищують звичайні ставки. 

Стаття 19 

1. Компетентні органи влади дозволяють застосування примусового обробітку землі тільки з метою запобігання голоду або нестачі продовольчих продуктів і завжди за умови, що одержані внаслідок цього сільськогосподарські продукти або продовольство залишаться власністю осіб чи колективу, які їх виробили. 

2. Ця стаття не може мати наслідком відміну обов'язку членів колективу виконувати роботу, приписану законом чи звичаєм колективу, якщо виробництво організовано відповідно до законів і звичаїв на колективній основі та якщо продукти або користь від продажу продуктів лишаються власністю колективу. 

Стаття 20 

Законодавство, що передбачає колективні покарання, котрі застосовуються до колективу в цілому, за злочини, скоєнні ким-небудь з його членів, не може передбачати як міру покарання примусову чи обов'язкову працю колективу. 

Стаття 21 

Примусова чи обов'язкова праця не застосовується для виконання підземних робіт у шахтах. 

Стаття 22 

Щорічні доповіді про заходи по запровадженню в життя положень цієї Конвенції, які Члени Організації, що ратифікують цю Конвенцію, зобов'язуються подавати Міжнародному Бюро Праці відповідно до положень статті 22 Статуту Міжнародної Організації праці, мають містити щодо кожної відповідної території якомога повнішу інформацію про розміри застосування примусової чи обов'язкової праці на цій території, а також про такі питання: мета застосування цієї праці; дані про захворюваність і смертність; тривалість робочого дня; ставки й порядок виплати заробітної плати; а також усі інші належні сюди відомості. 

Стаття 23 

1. З метою запровадження в життя положень цієї Конвенції компетентна влада видає повну й точну регламентацію застосування примусової чи обов'язкової праці. 

2. Ця регламентація, зокрема, містить правила, котрі дають можливість кожній особі, залученій до примусової або обов'язкової праці, заявити владі будь-які претензії щодо наданих їй умов праці та гарантують розгляд і взяття до уваги цих претензій. 

Стаття 24 

Вживають у всіх випадках відповідних заходів для забезпечення суворого запровадження в життя правил застосування примусової чи обов'язкової праці або шляхом поширення на примусову чи обов'язкову працю функцій будь-якого вже існуючого органу інспекції, який здійснює нагляд праці за вільним наймом, або за допомогою будь-якої іншої відповідної системи. Вживають також заходів до того, щоб ці правила було доведено до відома осіб, залучених до примусової чи обов'язкової праці. 

Стаття 25 

Незаконне залучення до примусової чи обов'язкової праці переслідується кримінальним порядком, і кожен Член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язаний забезпечити справжню ефективність і суворе дотримання санкцій, приписуваних законом. 

Стаття 26 

1. Кожний Член Міжнародної Організації Праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язаний застосовувати її до територій, що перебувають під його суверенітетом, юрисдикцією, протекторатом, сюзеренітетом, опікою чи управлінням, тією мірою, якою він має право узяти на себе зобов'язання, котрі зачіпають питання внутрішньої юрисдикції. Однак, якщо цей Член Організації бажає скористатися положеннями статті 35 Статуту Організації Праці, він мусить супроводити свій документ про ратифікацію заявою із зазначенням: 

1) територій, на яких він має намір застосовувати положення цієї конвенції без змін; 

2) територій, на яких він має намір застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, та подробиць цих змін; 

3) територій, щодо яких він резервує своє рішення. 

2. Зазначена заява вважатиметься невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричинить однакові з ним наслідки. Будь-який Член Організації може через наступну заяву відмовитися від усіх або частини застережень, котрі містяться в його попередній заяві, на підставі підпунктів 2 й 3 пункту 1 цієї статті. 

Стаття 27 

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції згідно з положеннями Статуту Міжнародної Організації Праці надсилаються Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці для реєстрації. 

Стаття 28 

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих Членів Міжнародної Організації Праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному Бюро Праці. 

2. Вона набирає чинності через дванадцять місяців після того, як документи про ратифікацію двох Членів Організації зареєстрував Генеральний Директор. 

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності відносно кожного Члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію. 

Стаття 29 

Як тільки зареєстровано документи про ратифікацію двох Членів Міжнародної Організації Праці, Генеральний Директор Міжнародного Бюро Праці оповіщає про це всіх Членів Міжнародної Організації Праці. Він також оповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, одержаних ним згодом від інших Членів Організації. 

Стаття 30 

1. Будь-який Член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона вперше набрала чинності, денонсувати її через акт про денонсацію, надісланий Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці та зареєстрований ним. Денонсація набирає чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному Бюро Праці. 

2. Кожний Член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористується своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю 5 років і в подальшому зможе денонсувати цю Конвенцію по закінченні кожного п'ятирічного періоду порядком, визначеним у цій статті. 

Стаття 31 

Кожного разу, коли Адміністративна Рада Міжнародного Бюро Праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній Конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд. 

Стаття 32 

1. У разі, якщо Генеральна Конференція ухвалить нову конвенцію, котра цілком або частково переглядає цю Конвенцію, ратифікація Членом Організації нової, що переглядає чинну, конвенції спричиняє автоматично денонсацію цієї Конвенції без жодних умов щодо терміну і незалежно від положень статті 30, за умови, що нова, яка переглядає чинну, конвенція набрала чинності. 

2. Починаючи від дати настання чинності нової, що переглядає чинну, конвенції, ця Конвенція закрита для ратифікації її Членами Організації. 

3. Ця Конвенція лишається у кожному разі в силі за формою та змістом відносно тих Членів Організації, котрі її ратифікували, але не ратифікували нової, що переглядає чинну, конвенції. 

Стаття 33 

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу. 
 


Нравится? Лайкни!



Категория: Международные документы / Міжнародні документи | Добавил: yurist-online (19.08.2015)
Просмотров: 1342 | Теги: примусова праця, обязательний, конвенція, мот, моп, принудительный труд, 29, 1930, rjydtywbz
Всего комментариев: 0
avatar