Всі громадяни України мають право на захист від примусового внутрішнього переміщення чи примусового повернення на місце, яке було залишено. Саме це передбачено новим Законом.

Завдяки довідці про взяття на облік осіб, які були змушені примусово переміститися, підтверджується факт внутрішнього переміщення. Для її отримання особи повинні звернутися  до Управління праці і соціального захисту населення за місцем проживання (фактичним), з заявою для одержання довідки «Про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб».

Внутрішньо переміщені особи, відповідно до цього Закону, мають право на:

- безпечні умови життя та здоров’я;

- сприяння в переміщенні його рухомого майна;

- забезпечення належних умов для постійного або тимчасового місця проживання особи;

- можливість отримати безоплатне тимчасове місце проживання терміном на 6 місяців, з моменту взяття на облік, але за умови сплати такою особою вартості комунальних послуг;

- особам похилого віку, інвалідам і багатодітним родинам цей строк може бути подовженим;

- надання необхідної медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах;

- отримання лікарських засобів у порядку визначеному законодавством;

- правдиву інформацію про наявність загрози життю та здоров’ю на залишеній території постійного місця проживання, тимчасового його мешкання, стан інфраструктури і навколишнього середовища;

- влаштування дітей в загальноосвітні навчальні і дошкільні заклади;

- отримання соціальних і адміністративних послуг за місцем тимчасового проживання;

- проведення  за місцем перебування: державної у РАГСах, внесення змін до  записів цивільного стану, їх відновлення й анулювання;

-  безкоштовний проїзд всіх видів громадського транспорту під час повернення на місце постійного проживання, у випадку зникнення обставин, які викликали таке переміщення;

Закон передбачає повноваження Кабміну з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Слід зауважити, що  органи місцевої влади повинні забезпечити безкоштовне харчування осіб, примусово переміщених, на період до отримання ними статусу безробітного або офіційного працевлаштування, але не більше 1-го місяця, відповідно до цього ж Закону.